Викладачі володіють знаннями рівно на 201 бал. Чому так? Знають досконало всю програму, яку викладають, і трішечки більше. Уявімо ситуацію: учень на уроці української літератури запитає у викладача: «Хто такий Лесь Подерв‘янський?» Питання виходить за межі програми, але хіба можемо ми не поділитися настільки дорогоцінними знаннями?

Можна знати повністю всю теорію, вміти влучно доносити власну думку, АЛЕ якщо очі викладача не горять його предметом, він не зможе зацікавити й учня. Де зникає інтерес — з’являється туга й обтяження. Відповідні наслідки спостерігатимуться в учня: втома від навчання, робота «на мінімум», втрата концентрації. Лише зацікавивши дитину у власному предметі, викладач мотивує її працювати на високий результат.

Якби процес навчання полягав лише у суворій начитці матеріалу, перевірці домашніх завдань та написанні тестів, то ми б уже називалися «Академія нудних наук». Півтори години — доволі тривалий час для навчання (а тим паче після школи), тому наш викладач може полегшити життя учнів вдалим жартом, зробити паузу та розказати цікаву історію, пов’язану з його предметом або власним навчанням. Звісно ж, це все робиться в міру і виключно з метою підвищення настрою та продуктивності учнів.

Усі ми живі істоти й маємо безліч емоцій та переживань. Проте перенесення негативу погано впливає на навчальний процес. Урок — це своєрідний обмін енергією. Хороше заняття часто може замінити учневі похід до психолога. Ви перемикаєтесь, отримуєте позитивні емоції і сповнюєтеся сил і наснаги рухатися далі!

Ми розуміємо що трапляються різні ситуації. У той же час, запізнення/зміна розкладу/перенесення заняття = нехтування планами наших учнів. Особисті справи нашого викладача не можуть бути дорожчими за плани наших учнів.

Якщо він розуміє, що в нього можуть виникнути технічні проблеми, він робить усе від нього залежне, щоб знайти варіант їх вирішення. А взагалі... Технічних проблем у нас практично не буває!